Моему “Внутреннему сомелье” РоманКоляда сделал переклад на українську мову. За что ему большое русско-еврейское спасибо. Спецы по мове, как получилось?

“У мене є внутрішній сомельє. Це звісно не так класно, як внутрішній фінансовий радник чи внутрішній тренер з айкідо, але теж корисно. Якщо мені треба обрати між Гранд Кру і Медоком, він не забиває мені баки апеласьйонами і не шепоче, закочуючи очі: «Варто звернути увагу на округлий смак і відтінки афини, шкіри та свіжого м’яса…» Він мені прямо каже: «Триста баксів за пляшку це сказитися можна, ти ж не з дівкою, ось це, за сотку, толкове червоне, теж бордо, і етикетка гарна. Бери, не пошкодуєш». Випиваємо, і дійсно норм.

Чи, приміром, питаю його:
– От під пельмені сьогодні, яке вино порадиш?
А він одразу:
– Пельмені яловичина зі свининою?
– Так. І ще баранина. І курдючне сало.
Він, не довго думаючи:
– На еклектику потягло? Горілка вже, як діди були випивали, не влаштовує? Візьми чілійського. Воно під пельмені якраз годиться.
І я, не комизячись, відкорковую чилійське.

25 років тому мій сомельє одразу казав, спирт Ройяль у генделику пальоний чи нє. Жодного разу не помилився. Зараз мабуть втратив кваліфікацію. Ройяль-бо давно не пили. Це він мене навчив долонею перевіряти на денці пляшки горілки, чи є сліди від гуми фабричного конвеєра. Це ще до того, як гендлярі здогадалися і це імітувати. І Плиску, і Сльнчєв бряг він якось пережив у наших стосунках. І навіть любов до Бехеровки, яка було зайнялася років 10 тому. У нього підхід суто єрофеєвський – аби лиш тільки ти пив на добро собі, а не на зло. Якщо на добро, то хоч рожеве міцне заливай…

Зараз ми, часом, потрапляємо з ним в пристойні будинки. Трапляється, навіть з винним погребом. Він картину січе, схвально мугикає на подане до столу Шато О-Бріон. А потім провадить своєї:
– Пити ти, звісно, пий, але не забувай, що притомна людина вино за тищу фунтів може пити тільки на халяву. Самому на таке витрачатися не треба. Пусте воно. Хоч і смачне.
Я його хоч і не завжди розумію, але слухаюся. Вже звик, за стільки років.

А він же, було, тікав від мене. До бандюка одного. Той на контрафактному бухлі піднявся. І частину бабла від бухла вклав у виноградники. І сам на вино підсів. Погріб винний на два квадратних кілометра. Пряме влучання ракети «земля-земля» витримує. Але повернувся сомельє швидко. Говорив вкрай непрямо, мовляв, екзистенційну безодну Романі Конті не заллєш. І ще щось про зоряне небо над головою і про виміри морального закону у магнумах і ровоамах. Хоча, гадаю, він просто скучив. З ким він ще абсенту з лійки для бензину бахне? Пальцем дірочку внизу затисне, як бувало, і на пів вдихові дьорне. А на берегах Луари такі пустощі недоступні.

Ми з ним іноду сперечаємося. У нього погляди вкрай лібертаріанські, якщо не сказати анархістські; шапанське, каже, переоцінене. Як біткойн. Нічого, каже, окрім вуглекислого газу там немає. З Фройдом порівнює. Каже – бренд цей, як у Зігмунда на лібідо замутили. Комусь триста років тому самиця після шампанського чисто випадково дала. То тепер всі своїх фемін шампанським поять, аби до ліжка затягти. А фемінам воно взагалі не подобається. П’ють чисто традиційно перед тим ділом. Як ліки. Забобон такий, чистісіньке язичництво.

А в цілому дружно живем. У нас духовна спорідненість. Та й зацікавлення спільні.

(с) Evgene Katsovich”

Я хуею, дорогая редакция! Мою зарисовку про кухню перевели на украинский. Два человека, независимо. Если это не слава, тогда я даже не знаю, что такое слава. Перевод оценить не могу, бо ненька не спивала мне пісні на українській мові в детстве, но перевод слов “гнида” и “мудозвон” авторам удались точно. Еще “Хлібний ніж розпусно розлігся…” мелодично очень получилось. Похоже добавился еще один веский аргумент в пользу поездки в Киев и Львов, которые я давненько планирую.

Испортиться славой мне не грозит. Я регулярно читаю абсурдистский поток сознания Владимира Гуриева, истории из жизни Соса Плиева и умодробительный словесный рататуй Евгения  Шестакова и хорошо понимаю кого бох засосал в темечко, а кто тут случайный пассажир.

Буду ждать теперь переводов на кыргызский и японский. И на клингонский обязательно.

Один из переводчиков не стал утруждать себя ссылкой, а второй дружелюбно назвал меня “Євген”. Ну да я не в обиде. Спасибо, незнакомые друзья! Мне очень приятно, что вы нашли мой текст, достойным перевода.

Роман Коляда

“Як людині спрадає на думку покласти друшляка до шуфляди з пательнями? І вегану зрозуміло, що друшляк має лежати у ящику з каструлями. Форма, кулінарна тяглість процесу. Інтуїція, врешті! А часникодавилка? Чи може людина з вищою освітою, правом обирати президента і народжувати дітей, покласти давилку для часника у відділення шуфляди з розрізною лопаточкою для сиру і маленькою тертушкою? Ні!- скажете ви. В жодному разі! – Але ж кладуть! – відповім вам я. І хто? – Найближчі люди.

Я знаю родину, у якої десертні виделочки перемішані у шуфляді зі звичайними. Чоловік у 90-ті витягнув мене з дуже кучерявої халепи. Авторитетний чоловік. Відмотав за серйозною статтею термін. А понять пристойності немає. Я йому пробачаю, бо дуже йому багато винен, але це ж вульгарно.

Ти закохуєшся, одружуєшся, а за десять років дружина не змигнувши оком складає скляні контейнери для їжі разом з пластиковими. Чи кладе ложку-нуазетку разом з чайними ложечками. У вас вже спільні діти. Майно. Дві собаки. Рибки. Таргани. Назад шляху немає.

Ставлять декантер поряд з чашою для крюшона. Не стидаються сусідства глечика для сангрії. Хлібний ніж розпусно розлігся на м’ясних різаках. Я на власні очі це бачив в одному помешканні. Дружина філолог, досертацію написала про образи інуїтів у Хега та Моуета. Я б таких обмежував у правах, а не вчені ступені давав.

Трубочки для коктейлів мають лежати разом з мірною мензуркою, а не валятися між коробкою з харчовим алюмінієм і пакетиками для сніданків. Тільки останній мудодзвон може покласти голку для шпигування до шуфляди з картоплечисткою. І тільки гнида з атрофованим почуттям прекрасного притулить кулінарний шприц для м’яса у відділення, де лежить точило для ножів.

Я іноді не витримую і кажу їм всім:
– Ви що, вже геть почаділи?

(с) Євген Кацович”

Валерий Ленартович

“Як людині приходить в голову покласти друшляк в ящик з пательнями? Навіть веганам зрозуміло, що друшляк повинен лежати в ящику для каструль. Форма, кулінарна спадкоємність процесу. Інтуїція нарешті! А давилка для часнику? Чи може людина з вищою освітою, правом обирати президента і народжувати дітей покласти давилку для часнику в відділення ящика з розрізною лопаткою для сиру і маленькою теркою? – Ні! – скажете ви. Ні в якому разі! – Але ж кладуть! – відповім вам я. І хто? – Найближчі люди.