Переклад на українську мову Внутреннего сомелье

Моему “Внутреннему сомелье” РоманКоляда сделал переклад на українську мову. За что ему большое русско-еврейское спасибо. Спецы по мове, как получилось?

“У мене є внутрішній сомельє. Це звісно не так класно, як внутрішній фінансовий радник чи внутрішній тренер з айкідо, але теж корисно. Якщо мені треба обрати між Гранд Кру і Медоком, він не забиває мені баки апеласьйонами і не шепоче, закочуючи очі: «Варто звернути увагу на округлий смак і відтінки афини, шкіри та свіжого м’яса…» Він мені прямо каже: «Триста баксів за пляшку це сказитися можна, ти ж не з дівкою, ось це, за сотку, толкове червоне, теж бордо, і етикетка гарна. Бери, не пошкодуєш». Випиваємо, і дійсно норм.

Чи, приміром, питаю його:
– От під пельмені сьогодні, яке вино порадиш?
А він одразу:
– Пельмені яловичина зі свининою?
– Так. І ще баранина. І курдючне сало.
Він, не довго думаючи:
– На еклектику потягло? Горілка вже, як діди були випивали, не влаштовує? Візьми чілійського. Воно під пельмені якраз годиться.
І я, не комизячись, відкорковую чилійське.

25 років тому мій сомельє одразу казав, спирт Ройяль у генделику пальоний чи нє. Жодного разу не помилився. Зараз мабуть втратив кваліфікацію. Ройяль-бо давно не пили. Це він мене навчив долонею перевіряти на денці пляшки горілки, чи є сліди від гуми фабричного конвеєра. Це ще до того, як гендлярі здогадалися і це імітувати. І Плиску, і Сльнчєв бряг він якось пережив у наших стосунках. І навіть любов до Бехеровки, яка було зайнялася років 10 тому. У нього підхід суто єрофеєвський – аби лиш тільки ти пив на добро собі, а не на зло. Якщо на добро, то хоч рожеве міцне заливай…

Зараз ми, часом, потрапляємо з ним в пристойні будинки. Трапляється, навіть з винним погребом. Він картину січе, схвально мугикає на подане до столу Шато О-Бріон. А потім провадить своєї:
– Пити ти, звісно, пий, але не забувай, що притомна людина вино за тищу фунтів може пити тільки на халяву. Самому на таке витрачатися не треба. Пусте воно. Хоч і смачне.
Я його хоч і не завжди розумію, але слухаюся. Вже звик, за стільки років.

А він же, було, тікав від мене. До бандюка одного. Той на контрафактному бухлі піднявся. І частину бабла від бухла вклав у виноградники. І сам на вино підсів. Погріб винний на два квадратних кілометра. Пряме влучання ракети «земля-земля» витримує. Але повернувся сомельє швидко. Говорив вкрай непрямо, мовляв, екзистенційну безодну Романі Конті не заллєш. І ще щось про зоряне небо над головою і про виміри морального закону у магнумах і ровоамах. Хоча, гадаю, він просто скучив. З ким він ще абсенту з лійки для бензину бахне? Пальцем дірочку внизу затисне, як бувало, і на пів вдихові дьорне. А на берегах Луари такі пустощі недоступні.

Ми з ним іноду сперечаємося. У нього погляди вкрай лібертаріанські, якщо не сказати анархістські; шапанське, каже, переоцінене. Як біткойн. Нічого, каже, окрім вуглекислого газу там немає. З Фройдом порівнює. Каже – бренд цей, як у Зігмунда на лібідо замутили. Комусь триста років тому самиця після шампанського чисто випадково дала. То тепер всі своїх фемін шампанським поять, аби до ліжка затягти. А фемінам воно взагалі не подобається. П’ють чисто традиційно перед тим ділом. Як ліки. Забобон такий, чистісіньке язичництво.

А в цілому дружно живем. У нас духовна спорідненість. Та й зацікавлення спільні.

(с) Evgene Katsovich”