Асадо

Оно не требует никакой заботы. Никаких добавок. Абсолютно самодостаточно. То что я делаю, я делаю для себя, а не для него. Мне доставляет удовольствие открытой ладонью гладить по шершавой поверхности, подливая оливковое масло. Делать широкие, размашистые движения, промазывая и массируя 5-килограммовый кусок мяса для асадо. Ощущение как гладить женщину по спине после любви. Смесь благодарности и предвкушения. Можно разбросать по поверхности шуршащую между пальцев крупную соль. Припорошить перцем очень крупного помола. И заключительным эстетствующим аккордом положить на него несколько веточек розмарина. Его зеленый цвет абсолютно гармонирует с бело-красной гаммой говяжьих ребер. Повторюсь, все эти предварительны ласки не нужны этому куску, они нужны скорее мне. После 5-7-часовой медитации в духовке или на гриле он приобретает такие качества, которых не добиться ни оливковым маслом, ни солью. Он снисходительно абсорбирует все мои усилия и не дает им испортить конечный результат. А вот посыпать уже готовое асадо смесью перца и соли, а также обогатить с помощью чимичури точно не возбраняется.

Бутерброд с селедкой

Похрустывающий корочкой, француский багет режется вдоль с одной стороны и превращается в обложку. Тщательно, вминая в мякоть багета промазывается солнечно-сливочным маслом. Сельдь, деликатно посоленный херинг порезать на кусочки шириной в сантиметр и прецизионно разложить без зазоров на промазанную маслом пористую мякоть багета. Теперь сметана. Не жидкая. Белая как белый снег. Стряхнуть с ложки на селедку. Не размазывать. Оставить маленькими айсбергами. Руками выдавить сок из пяти помидорок-черри 3 цветов. Оранжевый, красный и бордовый. Стружка чуть тронутого уксусом лучка. Конфетти порезанного зеленого лука. И наконец разбросать тончайшие колечки жгучего перца. Того, который на вкус как опасная бритва. Закрыть обложку, размяв внутри всю начинку.

До первого укуса выпить крошечную, 25-тиграммовую рюмку ледяной водки. И повторять каждые 4 укуса. Перед последним куском тоже выпить. Даже если нарушен счет.

Ходили сегодня с детьми погулять в тель-авивский порт. Папами. Ну и бутерброды с селедкой поели конечно.

Текст пошел по языкам

Я хуею, дорогая редакция! Мою зарисовку про кухню перевели на украинский. Два человека, независимо. Если это не слава, тогда я даже не знаю, что такое слава. Перевод оценить не могу, бо ненька не спивала мне пісні на українській мові в детстве, но перевод слов “гнида” и “мудозвон” авторам удались точно. Еще “Хлібний ніж розпусно розлігся…” мелодично очень получилось. Похоже добавился еще один веский аргумент в пользу поездки в Киев и Львов, которые я давненько планирую.

Испортиться славой мне не грозит. Я регулярно читаю абсурдистский поток сознания Владимира Гуриева, истории из жизни Соса Плиева и умодробительный словесный рататуй Евгения  Шестакова и хорошо понимаю кого бох засосал в темечко, а кто тут случайный пассажир.

Буду ждать теперь переводов на кыргызский и японский. И на клингонский обязательно.

Один из переводчиков не стал утруждать себя ссылкой, а второй дружелюбно назвал меня “Євген”. Ну да я не в обиде. Спасибо, незнакомые друзья! Мне очень приятно, что вы нашли мой текст, достойным перевода.

Роман Коляда

“Як людині спрадає на думку покласти друшляка до шуфляди з пательнями? І вегану зрозуміло, що друшляк має лежати у ящику з каструлями. Форма, кулінарна тяглість процесу. Інтуїція, врешті! А часникодавилка? Чи може людина з вищою освітою, правом обирати президента і народжувати дітей, покласти давилку для часника у відділення шуфляди з розрізною лопаточкою для сиру і маленькою тертушкою? Ні!- скажете ви. В жодному разі! – Але ж кладуть! – відповім вам я. І хто? – Найближчі люди.

Я знаю родину, у якої десертні виделочки перемішані у шуфляді зі звичайними. Чоловік у 90-ті витягнув мене з дуже кучерявої халепи. Авторитетний чоловік. Відмотав за серйозною статтею термін. А понять пристойності немає. Я йому пробачаю, бо дуже йому багато винен, але це ж вульгарно.

Ти закохуєшся, одружуєшся, а за десять років дружина не змигнувши оком складає скляні контейнери для їжі разом з пластиковими. Чи кладе ложку-нуазетку разом з чайними ложечками. У вас вже спільні діти. Майно. Дві собаки. Рибки. Таргани. Назад шляху немає.

Ставлять декантер поряд з чашою для крюшона. Не стидаються сусідства глечика для сангрії. Хлібний ніж розпусно розлігся на м’ясних різаках. Я на власні очі це бачив в одному помешканні. Дружина філолог, досертацію написала про образи інуїтів у Хега та Моуета. Я б таких обмежував у правах, а не вчені ступені давав.

Трубочки для коктейлів мають лежати разом з мірною мензуркою, а не валятися між коробкою з харчовим алюмінієм і пакетиками для сніданків. Тільки останній мудодзвон може покласти голку для шпигування до шуфляди з картоплечисткою. І тільки гнида з атрофованим почуттям прекрасного притулить кулінарний шприц для м’яса у відділення, де лежить точило для ножів.

Я іноді не витримую і кажу їм всім:
– Ви що, вже геть почаділи?

(с) Євген Кацович”

Валерий Ленартович

“Як людині приходить в голову покласти друшляк в ящик з пательнями? Навіть веганам зрозуміло, що друшляк повинен лежати в ящику для каструль. Форма, кулінарна спадкоємність процесу. Інтуїція нарешті! А давилка для часнику? Чи може людина з вищою освітою, правом обирати президента і народжувати дітей покласти давилку для часнику в відділення ящика з розрізною лопаткою для сиру і маленькою теркою? – Ні! – скажете ви. Ні в якому разі! – Але ж кладуть! – відповім вам я. І хто? – Найближчі люди.

Я знаю родину у яких на кухні десертні вилочки перемішані в ящику зі звичайними. Батько сімейства в 90-ті витягнув мене з дуже кучерявого замісу. Авторитетна людина. Термін мотав по серйозній статті. А поняття про пристойність немає. Якщо у такої людини розбрід в качанах, що очікувати від інших? Я йому прощаю, так як сильно зобов’язаний, але це ж непристойно.

Ти закохуєшся, одружуєшся, а через 10 років дружина без вагань складує скляні контейнери для їжі разом з пластиковими. Або кладе ложку-нуазетку з чайними ложечками. А у вас вже спільні діти. Майно. Дві собаки. Рибки. Таргани. Назад шляху немає.

Ставлять декантер поруч з чашею для крюшону. Не соромлячись сусідства глечика для сангрії. Хлібний ніж розпусно валяється на м’ясних різаках. Я сам це бачив в одному будинку. Дружина філолог, дисертацію написала про спосіб іннуіти у Хегай і Моуета. Я б таких в правах обмежував, а не наукові ступені давав.

Трубочки для коктейлів повинні лежати разом з мірною мензуркою, а не валятися між коробкою з харчовим алюмінієм і пакетиками для сніданків. Лише останній мудозвон може покласти шпігувальну голку в ящик з картоплечисткою. І тільки гнида, з повністю атрофованим почуттям прекрасного прибудує кулінарний шприц для м’яса в відділення, де лежить точилка для ножів.

Я іноді не витримую, і кажу їм усім – Ви, що зовсім божевільні ?!

(чесно стирено у фб і перекладено)”

О святом и святотатцах

Как человеку приходит в голову положить дуршлаг в ящик со сковородками? Даже вегану понятно, что дуршлаг должен лежать в ящике для кастрюль. Форма, кулинарная преемственность процесса. Интуиция наконец! А давилка для чеснока? Может ли человек с высшим образованием, правом избирать президента и рожать детей положить давилку для чеснока в отделение ящика с разрезной лопаточкой для сыра и маленькой теркой? – Нет! – скажете вы. Ни в коем случае! – А ведь кладут! – отвечу вам я. И кто? – Самые близкие люди.

Я знаю семью у которых на кухне десертные вилочки перемешанны в ящике с обычными. Отец семейства в 90-ые вытащил меня из очень кучерявого замеса. Авторитетный человек. Срок мотал по серьезной статье. А понятия о приличиях нет. Если у такого человека разброд в вилках, что ожидать от других? Я ему прощаю, так как сильно обязан, но это же неприлично.

Ты влюбляешься, женишься, а через 10 лет жена недрогнувшей рукой складирует стеклянные контейнеры для пищи вместе с пластиковыми. Или кладет ложку-наузетку с чайными ложечками. А у вас уже совместные дети. Имущество. Две собаки. Рыбки. Тараканы. Назад пути нет.

Ставят декантер рядом с чашей для крюшона. Не стесняясь соседством кувшина для сангрии. Хлебный нож развратно валяется на мясных резаках. Я сам это видел в одном доме. Жена филолог, диссертацию написала об образе иннуитов у Хега и Моуэта. Я б таких в правах поражал, а не ученые степени давал.

Трубочки для коктейлей должны лежать вместе с мерной мензуркой, а не валяться между коробкой с пищевым алюминием и пакетиками для завтраков. Лишь последний мудозвон может положить шпиговальную иглу в ящик с картофелечисткой. И только гнида, с полностью атрофировавшимся чувством прекрасного пристроит кулинарный шприц для мяса в отделение, где лежит точилка для ножей.

Я иногда не выдерживаю, и говорю им всем – Вы, что совсем сумасшедшие?!

Upd: странным образом пост вышел во Всемирный день психического здоровья. Совпадение, наверное.